Доброго дня, шановні читачі. Сьогодні я трішки відійду від теми Лінукса, хоча сьогоднішня тема пов’язана з інтернетом. Мова піде про блоговий сервіс Dreamwidth.
Я його відкрив для себе зовсім недавно. Ну, години три тому. Читав щось про Живий Журнал. В Вікіпедії читав. Читав, також, що він має проблеми з індексуванням, що дуже заполітизований, що реклами багато і просування блогерів там йде по незрозуміло якому алгоритму.
І тут я несподівано наштовхнувся на його форк. Виявляється в Живого журналу є відгалуження з назвою Dreamwidth. Ну і нормально, подумав я. Сторіночка в Живому Журналі в мене була заведена ще в 2010 році. Тоді ще війни не було і сприймалося все трохи інакше. Це була саме що сторіночка. Тобто одна сторінка, а потім я про нього забув. Забув, а це щось, незрозуміло чому, згадав. Написав там кілька постів і почав шукати альтернативу. Просто схотілося.
А Dreamwidth, він такий мінімалістичний. Одна мова, англійська. Мене дещо бентежить, бо я ні разу не поліглот. Від реклами творці Dreamwidth відмовилися принципово. Проект підтримується за рахунок платних акаунтів і, можливо ще чогось. А може лише за рахунок грошей, які надходять при оплаті платних акаунтів.
Як я вже писав — все мінімалістично. В ретро стилі. Симпатична кольорова гамма. Реклама не блимотить. В принципі я не проти реклами. Програмістам же теж треба за щось жити. Ну от творці сервісу зуміли обійтися без реклами. Молодці.
Мій блог називається Igor_Koltuckyj. Я, Dreamwidth, як я вже писав, я тільки почав знайомитися. Мені не зрозуміло скільки не ньому користувачів. Таке враження, що зовсім не багато. Давайте розбиратися разом!
Сам термінал, або консоль може мати не одне рішення. Тобто існує багато програм, які можна назвати Термінал.
Я нещодавно поставив собі програму під назвою Термінатор. Термінатор володіє тією безперечною перевагою, що він має більше опцій для налаштування. Наприклад можна відкривати кілька вкладок в одному вікні.
Встановити програму Terminator можна через консоль через команду. sudo apt-get install terminator. Назва якась вже занадто епічна, але працює чудово. Що ще потрібно?
На скріншоті, що справа, ми бачимо дві вкладки на яких запущені дві різні оболонки. Далі мова піде саме про оболонки, адже саме з оболонками безпосередньо взаємодіє користувач. Оболонка це інтерпретатор командного рядка. Користувач вводить певний текст з клавіатури а інтерпретатор (оболонка) якось цей текст інтерпретує. Тобто сприймає певні слова, як команди, ще до того, як вони підуть на виконання. Підсвічує ці команди, може пропонувати продовження дій. Тобто здійснює певні підказки чим значно спрощує життя користувачу.
Відповідно різні оболонки будуть виконувати цю роботу троки по різному.
Оболонки до Термінала
Термінал для функціонування повинен мати встановлену ту чи іншу оболонку. Оболонка англійською shell — відповідно і скорочення sh.
На даний момент розроблено багато оболонок для різних потреб і з різною функціональністю. Давайте згадаємо три з них.
Кожна з них має свої плюси і мінуси. Для досвідченого користувача, мабуть підійде кожна з них. Він зможе налагодити її під свої потреби. Для звичайного користувача, який користується Терміналом час від часу і не хоче занурюватися в тему налаштувань можна спробувати Fish — вона зразу після встановлення починає поводити себе дружньо до користувача. Zsh, як переконують досвідчені користувачі, при належному налаштуванні стає дуже функціональною. Але потрібно трохи повозитися. Перш ніж встановити деякі розширення для Zsh треба буде встановити git. Командою sudo apt install git.
Bash
Оболонка за замовчуванням в Ubuntu, Kubuntu та інших. Для тих хто не планує хоч якось “дружити” з Консоллю хай буде і Bash. Нічого робити не потрібно. В неї теж нормальний функціонал, а погугливши можна його прокачати. Я, чесно кажучи, до останнього моменту не здогадувався, що в мене він встановлений і що можуть бути якісь альтернативи. І нічого — живу якось.
Fish
Приваблива тим, що зразу після встановлення вона вже все підсвічує, доповнює і робить інші правильні речі. Тобто виправдовує свою назву: Friendly interactive shell — Дружня інтерактивна оболонка. sudo apt install fish (Enter) для Дебіанподібних дистрибутивів. Після встановлення оболонка готова до використання. Якщо вона стоїть не за замовчуванням, щоб її запустити просто набираємо в Терміналі fish (Enter) і оболонка запускається.
Zsh
Встановлюємо Zfh за допомогою команди sudo apt install zsh (Enter). Далі треба налаштувати оболонку.
Для налаштування є багато інструментів. Найпростіший і, водночас, результативний спосіб це встановити Oh My Zsh! Пам’ятаємо, що повинен бути встановлений git (див. вище). Забиваємо в термінал скрипт sh -c "$(wget https://raw.githubusercontent.com/robbyrussell/oh-my-zsh/master/tools/install.sh -O -)" (Enter)
Як видно на скріншоті, під час встановлення система запитала чи хочемо ми встановити оболонку Zsh за замовчуванням. Я відповів, що хочу. В будь який момент можна змінити на іншу.
Тепер можна налаштувати теми. Це не дуже просто для простого користувача, але і не занадто складно. Хто схоче - може погуглити цю тему.
Для цього потрібно буде завантажувати певні плагіни, виправляти відповідні рядки в конфігураційних файлах, або додавати нові. Тобто така діяльність “на любителя”. Ну, або “на професіонала”, хто проводить більшість свого робочого часу за консоллю.
В результаті моїх експериментів і постійного гугління Zsh, на певному етапі, набув вигляду, який показаний на скріншоті. Такий вигляд термінал мав не довго, я змінив тему. Випадково змінив. Як я вже писав потрібно мати хоча б мінімальні навички. Редагувати файли за допомогою команди nano, вміти виходити з програми за допомогою гарячих клавіш Ctrl+X, не забувши при цьому зберегти зміни. Тобто треба мати хоч якийсь рівень.
Висновок
Вибір оболонки за замовчуванням робимо через таку от команду: chsh -s $(which fish). Само собою замість fish можна поставити те, що Вам потрібно (bash, zsh). Система запросить пароль, після введення пароля чекаємо кілька секунд і перезапускаємо термінал. Він запуститься вже з новою оболонкою.
Висновок: я для себе зробив такий: Яка б не була встановлена оболонка її все рівно доведеться освоювати. Поступово набираючись досвіду у використанні командного рядка можна паралельно освоювати і оболонки. І кілька одночасно. Забиваєте в термінал zsh і оболонка запущена. Fish - працюєте під Рибою. ;)
Хочу написати про дистрибутив Kubuntu, який зараз встановлений на моєму ноутбуці. Кубунту це, відгалуження від дистрибутиву Ubuntu з тією різницею, що в якості графічного середовища в Kubuntu використовується KDE в той час, як в Убунту GNOME. В свій час Убунту просувала Unity, але потім відмовилася на користь Гнома.
Я був і лишаюся прихильником чистого Убунту, так як його після встановлення майже не потрібно настроювати. Локалізація налаштовується легко, шрифти відображаються коректно. Все ідеально, причому ідеально вже давно. Років з десять я експериментував з KDE, але ця оболонка тоді була не на рівні. Вона була заважкою для мого малопотужного ноутбука, шрифти були якісь невиразні, часто замість літер “і” і “Ї” відображалися якісь прямокутники. Тобто не було, я так розумію, повної підтримки Юнікоду.
І ось, місяць тому, я встановив Kubuntu. Все наладилося! Система працює швидко і без перенавантаження. З шрифтами теж все коректно. Не оболонка а пісня!
Єдине, що з локалізацією довелося повозитися. Ну як повозитися? На рівні корисувача. Ні про які танці з бубном не йдеться. Взяти, приміром,LibreOffice, в якому я друкую ці рядки. Система вже була практично українізована, а от LibreOffice вперто був англійським. Що я зробив. В Кубунту встановлений гарний файловий менеджер Muon Discover, я з нього встановив локалізації, які знайшов. Але українізувалося не повністю. Можливо я щось пропустив. Тоді я з Muon Discover встановив більш звичний Synaptic і вже з нього встановив локалізації, які знайшов. Потім відкрив LibreOffice, в налаштуваннях зайшов в “Параметри” і українська мова вже була доступна. Synaptic звичніший, але то справа смаку.
Ще я додав програму файловий менеджер Nautilus. В ньому не було такої вже нагальної потреби, але через нього можна легко шукати приховані файли. В Кубунту ж з коробки стоїть файловий менеджер Dolphin. Dolphin гарно виконує свої завдання.
Kubuntu за зовнішнім виглядом схожа на Windows і тому хто схоче перейти на Linux з системи від Майкрософт це буде один з найкращих варіантів. Це буде перехід з найпопулярнішої системи на найпопулярнішу, бо Кубунту це, по суті, Убунту. Ubuntu ж це найпопулярніший дистрибутив Лінукса. Можна сказати “за замовчуванням”.
Тема сьогоднішнього посту мультифлешка. Як створити мультифлешку, тобто мультизавантажувальну флешку. Вкрай потрібна річ тому, хто хоч іноді встановлює, або перевстановлює операційну систему на комп’ютері чи ноутбуці.
Мультизавантажувальна флешка створюється за допомогою програми Ventoy, яку можна завантажити з сайту ventoy.net. Є варіанти, як для Linux, так і для Windows. Опишу процес встановлення з Ubuntu.
Встановлювати будемо з консолі (термінала).
Розпаковуємо вміст завантаженого архіву, приміром, в директорію ventoy, яку помістимо на Робочий стіл, себто Стільницю. Можна розпаковувати куди завгодно, але для простоти я помістив все це добро на Стільницю.
В тих файлах буде файл з назвою README. Там підказка. На англійській мові, але нічого. Це на крайній випадок.
Вставляємо флешку, яку ми будемо робити мультизавантажувальною і продовжуємо. Найперше нам треба дізнатися як її бачить комп’ютер. Відкриваємо консоль і забиваємо в неї sudo fdisk -l. Вводимо пароль, якщо це необхідно, і бачимо список різноманітних дисків. З цього списку намагаємося вгадати який же диск є нашою флешкою. Щоб вгадувати було легше хай на комп’ютері буде лише одна флешка. Та, з якою ми будемо працювати. В моєму випадку флешка називається sdb, розміщується за адресою /dev/sdb. До речі, в README наводиться, як приклад, флешка з назвою sdb, так, що моя ситуація типова.
Далі переходимо в директорію з усіма тими файлами. За допомогою консолі. В моєму випадку переходимо спочатку на Стільницю, а потім в директорію ventoy. Набираємо cd Стільниця (Enter) і ми на Стільниці. Потім набираємо cd ventoy (Enter) і ми в потрібному нам каталозі. Консоль не закриваємо! (директорія, каталог, папка — то все одне; консоль, термінал — то теж синоніми)
Далі забиваємо в термінал sudo sh Ventoy2Disk.sh -I /dev/sdb (якщо у Вас назва флешки відрізняється від моєї скорегуйте назву)
Система двічі запитає підтвердження дії. Обидва рази підтверджуємо літерою “Y” і чекаємо на результат.
Ну і все. Мультифлешка готова до використання. Тепер на неї можна перетягувати iso образи дистрибутивів. Всі ці дистрибутиви будуть доступні для встановлення. По суті нічого складного. Кілька дій “копіювати-вставити” і кількість операційних систем в Вашій кишені обмежена тільки об’ємом пам’яті, який є на мультифлешці.
Як я вже писав, Ventoy мультиплатформовий. Для Windows, я думаю, встановлення буда ще простішим.
З Linux я познайомився більше десяти років тому і до сих пір залишаюся звичайним користувачем. Перший досвід був, як буває майже завжди, не вдалим. Я поставив Ubuntu актуальної на той час версії, але ноутбук працював не стабільно. Постійно підвисав, інтернет вилітав кожних п’ять хвилин, якщо не частіше. Тут немає нічого дивного — досвіду в мене не було ніякого. Та й часи тоді були трішки не такі. Дистрибутиви тоді ще не в такій мірі були “юзер-френдлі”, як зараз. Хоча розробники старалися з усіх сил.
Тоді, пам’ятається, на ноутбуці стояв Windows XP. Він мене повністю до якогось часу влаштовував, але на певному етапі захотілося чогось нового. В Екс-Пі накопичилося різних “косяків”, кілька разів ловив якесь шкідливе програмне забезпечення — чи то віруси, чи ще щось. Деякі сайти при відвідуванні буквально окуповували браузер і від їхніх розширень було дуже важко позбутися. Лінукс був позбавлений більшості цих недоліків.
Першою успішною системою, яка стояла на нашому ноутбуці не один рік, була Ubuntu 12.04 Педантичний Панголін. Це був LTS реліз — простий і стабільний. На робочому столі красувався логотип цього випуску: стилізований Панголін. Тоді я вирішив для себе, що можна успішно обходитися без Віндовса і взагалі, чому я повинен красти щось у Біла Гейтса, тим більше, що він мені не дуже подобається. От, якби він би був своїм хлопцем, а не якимось примусовим вакцинатором, тоді інша справа. А так зв'язуватися з Вільямом для мене не ком іль фо.
З іншого боку я не фанат якоїсь однієї операційної системи і не маю нічого проти Windows. В мене підхід чисто прагматичний. Чому я повинен користуватися краденим якщо поруч лежить таке ж (плюс/мінус) саме, тільки у вільному доступі. Буде стояти на ноуті якась чергова Вінда і Гейстс почне лізти до неї своїми щупальцями. Кому це потрібно?..
Паралельно на ноутбуці я відвів один розділ для експериментів на який ставилися інші дистрибутиви. Коли в мене був на це настрій. Мені сподобалася Fedora і я нею користувався з пів року, але потім вийшов новий реліз який встановити я вже не зміг. Вони поміняли щось у встановлювачі і все. Ставив я і OpenSuse — нормально працює. Досить достойно, але якийсь він мені суб’єктивно видався важкуватим. Один гігабайт оперативки — що ж Ви хочете?
І Fedora і OpenSuse були зі світу пакунків .rpm, а Ubuntu зі світу .deb. Так як я мав більше справи з Убунту схотілося поставити щось на пакунках .deb, чому б і ні? Намагався поставити Debian. Нічого не вийшло. Видно цей дистрибутив для досить просунутої публіки, щоб не сказати для професіоналів.
В минулому році я поставив Ubuntu 21.04. Знову виникли проблеми з дефіцитом оперативної пам’яті і я з подивом дізнався, що KDE на даний момент шустріша ніж GNOME.
Сьогодні мені прийшла в голову думка а чи не замахнутися мені на Вільяма нашого Шекспіра. Я маю на увазі на щось ще третє — не пов’язане ні з дистрибутивами на основі пакунків deb, ні на основі пакунків rpm. Ось, дивлюся в сторону Manjaro, бо його батька — Arch — я точно не потягну. Пишуть, що Arch в багато разів складніший для непрофесіоналів навіть за Debian. Manjaro, останнім часом, як пишуть блогери, набирає популярності. Треба обов'язково спробувати. Мені потрібен швидкий ноутбук.
