На свята вирішив встановити на свій ноутбук якийсь новий Лінуксівський дистрибутив. Вибрав Manjaro з кількох причин.
Ніколи не встановлював дистрибутиви цієї родини. Тобто не використовував жодного дистрибутиву з родини Arch Linux. З різним успіхом використовував дистрибутиви з родини Debian (Ubuntu, Linux Mint — пакунки .deb) і родини Red Hat (Fedora, Open SUSE - пакунки .rpm). Хотілося спробувати встановити щось нове і порівняти з вже відомими дистрибутивами. В інтернеті про Manjaro позитивні відгуки.
Так як я звичайний користувач і надаю перевагу простоті і інтуїтивності то з-поміж різних варіантів я вибрав такий, що орієнтований на простоту і зручність, але був би і універсальним, збалансованим. На основі Arch Lnux є кілька дистрибутивів. Мій вибір впав саме на Манжаро, опис дистрибутиву Гаруда видався мені занадто однобоким. Заточений, в основному, під ігри, підтримка однієї файлової системи з коробки (btrfs). Манжаро ж, згідно описів блогерів, видався таким собі Убунту світу Арч. Ну, або Лінукс Мінт — життя покаже.
Третя причина полягає в тому, що захотів спробувати ролінг реліз, щоб не замислюватися про версії. LTS - не LTS, все оце. Заманливо мати постійно свіжий дистрибутив і навіть не слідкувати який там новий реліз вийшов цієї весни чи осені. Як обернена сторона медалі спливає той факт, що одні з найновіших пакунків будуть встановлюватися на досить таки старе залізо. Я був загорівся колись поставити Open SUSE з її ролінгом, але мене щось зупинило.
Процес встановлення
Процес встановлення простий і інтуїтивно зрозумілий. Завантажив Live образ з офіційного сайту Манжаро. Встановлювач Calamares — сама досконалість. Я перевстановлював систему кілька разів і щоразу процес проходив без відмов.
Чому ж я тоді встановив Манжаро не з першого разу? В цьому винна не система а мій невдумливий підхід. Приміром перший раз я встановив не свіжий образ а той, що я завантажив більше року тому. Після встановлення довелося довантажувати більше двох гігабайт оновлень. І, що гірше, виникли якісь несумісності пакунків. Тобто дуже бажано встановлювати з свіжого образу. Було ще кілька нюансів про які нижче.
При встановленні я розбив вінчестер на два логічних диски плюс не пожалів 8 гігабайт на swap вибрав файлову систему btrfs. Це ФС нового покоління — чому б не протестувати?
Є думка, що Unix подібні операційні системи не засмічуються різними непотрібними файлами і їх не потрібно чистити.
Очищуємо Лінукс
Це і правда і неправда. Взяти хоча б файлову систему ext4. Воне дійсно не потребує дефрагментації, як та сама ntfs. Але це не значить, що дисковий простір можна бездумно використовувати. Думка, що Лінукс вже такий чарівний, що не потребує ніякого обслуговування, не вірна. Будь який дистрибутив потрібно тримати в порядку, не встановлювати на нього все, що треба і не треба і періодично, хоча б зрідка проводити його очищення. Видаляти, приміром, старі ядра тощо.
Я, як встановлюю новий дистрибутив, він пері дні працює досить таки швидко, без зависань. А потім, коди я без всякої міри починаю його навантажувати різними програмами мій новий Linux починає гальмувати. Коли рідко, а коли і часто. Буває надовго підвисає. І тоді шукаєш спосіб видалити все непотрібне. В деяких моментах допомагає програма Timeshift, за допомогою якої можна відкотити систему до попереднього стану.
Але однієї цієї програми часто буває замало. Потрібна більш глибший підхід. Ось про більш глибоке очищення системи я і хочу сьогодні написати. Видалення старих ядер, видалення мініатюр, видалення пакунків після їх встановлення. І про ще деякі нюанси. Буду розбиратися сам і ділитися результатом в Вами. Це дійсно корисна для користувача тема. Розібравшись в ній можна уникнути багатьох проблем і некомфортних ситуацій.
Оптимізована операційна система може безвідмовно служити вірою і правдою довгі роки.
Почнемо з встановлення простої і інтуїтивно зрозумілої програми для оптимізації системи.
Stacer
Stacer це утиліта для моніторингу і оптимізації системи. У неї легкий для освоєння графічний інтерфейс.
Ліворуч у вікні розташовані вкладки за допомогою яких можна здійснювати різні налатування, або виконувати дії.
Монітор системних ресурсів показує завантаження процесора, пам’яті. Можна подивитися наскільки зайнятий вінчестер. Також можна оцінити швидкість мережі. Тут же і загальна інформація про систему. Інформація про процеси, які виконуються, графіки завантаження системних ресурсів.
Розділ очищення системи дає можливість видаляти кеші додатків, apt-кеш тощо.
В налаштуваннях автоматичного запуску додатків можна вибирати додатки, які будуть автоматично стартувати разом з системою.
Керування apt-репозиторіями дає можливість керувати списком підключених репозиторіїв. Apt-репозиторії можна редагувати, вмикати, вимикати. Можна також додавати нові репозиторії.
Перейшовши у вкладку видалення додатків можна видаляти пакети.
Будьте обережними з подібними програмами. Виконуйте лише ті дії, які ви розумієте.
Встановити програму Stacer можна з термінала за допомогою команд.
Іноді виникають ситуації коли потрібно “відкотити” операційну систему до більш раннього стану.
Timeshift
Ну, скажімо, наставив користувач якихось непотрібних додатків, некоректно щось “забив” в термінал, або ще щось пішло не так. Тоді в самий раз скористатися програмою Timeshift, назву якої можна перекласти, як зсув часу.
Встановити цю програму легко. Набираємо в терміналі Ubuntusudo apt-get install timeshift Перед цим корисно буде оновити систему sudo apt-get apdate і sudo apt-get upgrade
Після того, як програма встановлена потрібно її налатувати. Це теж не складно. В налаштуваннях є такі вкладки, як тип, розташування, розклад, користувачі, фільтри, misc.
В вкладці тип я обрав RSYNC. Там є всього дві опції. Ту, яку я обрав і BTRFS. Якщо у Вас системна файлова система BTRFS то варто обирати її. В мене системна не btrfs, а ext4, отже варіантів немає — тільки RSYNC.
Розташування це в якому місці буде зберігатися інформація, яка буде необхідно для “відкоту” Тобто, скажемо, знімки системи в певні проміжки часу. В мене це sda1 — там розташована система, там і зберігаються дані Timeshift.
Розклад — з якою періодичністю будуть робитися знімки і яка їх кількість буде зберігатися перше ніж старіші знімки будуть видалені. Тут вже кожен може налаштовувати на власний розсуд.
Користувачі, фільтри і misc я не чіпав. Там все за замовчуванням.
Зсув часу я поставив відносно недавно, але він вже кілька разів мене капітально виручив. У деяких дистрибутивах ця програма встановлена вже з коробки. Чомусь в Убунту ця програма за замовчуванням не встановлена, а шкода.
Доброго дня, шановні читачі. Сьогодні я трішки відійду від теми Лінукса, хоча сьогоднішня тема пов’язана з інтернетом. Мова піде про блоговий сервіс Dreamwidth.
Я його відкрив для себе зовсім недавно. Ну, години три тому. Читав щось про Живий Журнал. В Вікіпедії читав. Читав, також, що він має проблеми з індексуванням, що дуже заполітизований, що реклами багато і просування блогерів там йде по незрозуміло якому алгоритму.
І тут я несподівано наштовхнувся на його форк. Виявляється в Живого журналу є відгалуження з назвою Dreamwidth. Ну і нормально, подумав я. Сторіночка в Живому Журналі в мене була заведена ще в 2010 році. Тоді ще війни не було і сприймалося все трохи інакше. Це була саме що сторіночка. Тобто одна сторінка, а потім я про нього забув. Забув, а це щось, незрозуміло чому, згадав. Написав там кілька постів і почав шукати альтернативу. Просто схотілося.
А Dreamwidth, він такий мінімалістичний. Одна мова, англійська. Мене дещо бентежить, бо я ні разу не поліглот. Від реклами творці Dreamwidth відмовилися принципово. Проект підтримується за рахунок платних акаунтів і, можливо ще чогось. А може лише за рахунок грошей, які надходять при оплаті платних акаунтів.
Як я вже писав — все мінімалістично. В ретро стилі. Симпатична кольорова гамма. Реклама не блимотить. В принципі я не проти реклами. Програмістам же теж треба за щось жити. Ну от творці сервісу зуміли обійтися без реклами. Молодці.
Мій блог називається Igor_Koltuckyj. Я, Dreamwidth, як я вже писав, я тільки почав знайомитися. Мені не зрозуміло скільки не ньому користувачів. Таке враження, що зовсім не багато. Давайте розбиратися разом!
Сам термінал, або консоль може мати не одне рішення. Тобто існує багато програм, які можна назвати Термінал.
Я нещодавно поставив собі програму під назвою Термінатор. Термінатор володіє тією безперечною перевагою, що він має більше опцій для налаштування. Наприклад можна відкривати кілька вкладок в одному вікні.
Встановити програму Terminator можна через консоль через команду. sudo apt-get install terminator. Назва якась вже занадто епічна, але працює чудово. Що ще потрібно?
На скріншоті, що справа, ми бачимо дві вкладки на яких запущені дві різні оболонки. Далі мова піде саме про оболонки, адже саме з оболонками безпосередньо взаємодіє користувач. Оболонка це інтерпретатор командного рядка. Користувач вводить певний текст з клавіатури а інтерпретатор (оболонка) якось цей текст інтерпретує. Тобто сприймає певні слова, як команди, ще до того, як вони підуть на виконання. Підсвічує ці команди, може пропонувати продовження дій. Тобто здійснює певні підказки чим значно спрощує життя користувачу.
Відповідно різні оболонки будуть виконувати цю роботу троки по різному.
Оболонки до Термінала
Термінал для функціонування повинен мати встановлену ту чи іншу оболонку. Оболонка англійською shell — відповідно і скорочення sh.
На даний момент розроблено багато оболонок для різних потреб і з різною функціональністю. Давайте згадаємо три з них.
Кожна з них має свої плюси і мінуси. Для досвідченого користувача, мабуть підійде кожна з них. Він зможе налагодити її під свої потреби. Для звичайного користувача, який користується Терміналом час від часу і не хоче занурюватися в тему налаштувань можна спробувати Fish — вона зразу після встановлення починає поводити себе дружньо до користувача. Zsh, як переконують досвідчені користувачі, при належному налаштуванні стає дуже функціональною. Але потрібно трохи повозитися. Перш ніж встановити деякі розширення для Zsh треба буде встановити git. Командою sudo apt install git.
Bash
Оболонка за замовчуванням в Ubuntu, Kubuntu та інших. Для тих хто не планує хоч якось “дружити” з Консоллю хай буде і Bash. Нічого робити не потрібно. В неї теж нормальний функціонал, а погугливши можна його прокачати. Я, чесно кажучи, до останнього моменту не здогадувався, що в мене він встановлений і що можуть бути якісь альтернативи. І нічого — живу якось.
Fish
Приваблива тим, що зразу після встановлення вона вже все підсвічує, доповнює і робить інші правильні речі. Тобто виправдовує свою назву: Friendly interactive shell — Дружня інтерактивна оболонка. sudo apt install fish (Enter) для Дебіанподібних дистрибутивів. Після встановлення оболонка готова до використання. Якщо вона стоїть не за замовчуванням, щоб її запустити просто набираємо в Терміналі fish (Enter) і оболонка запускається.
Zsh
Встановлюємо Zfh за допомогою команди sudo apt install zsh (Enter). Далі треба налаштувати оболонку.
Для налаштування є багато інструментів. Найпростіший і, водночас, результативний спосіб це встановити Oh My Zsh! Пам’ятаємо, що повинен бути встановлений git (див. вище). Забиваємо в термінал скрипт sh -c "$(wget https://raw.githubusercontent.com/robbyrussell/oh-my-zsh/master/tools/install.sh -O -)" (Enter)
Як видно на скріншоті, під час встановлення система запитала чи хочемо ми встановити оболонку Zsh за замовчуванням. Я відповів, що хочу. В будь який момент можна змінити на іншу.
Тепер можна налаштувати теми. Це не дуже просто для простого користувача, але і не занадто складно. Хто схоче - може погуглити цю тему.
Для цього потрібно буде завантажувати певні плагіни, виправляти відповідні рядки в конфігураційних файлах, або додавати нові. Тобто така діяльність “на любителя”. Ну, або “на професіонала”, хто проводить більшість свого робочого часу за консоллю.
В результаті моїх експериментів і постійного гугління Zsh, на певному етапі, набув вигляду, який показаний на скріншоті. Такий вигляд термінал мав не довго, я змінив тему. Випадково змінив. Як я вже писав потрібно мати хоча б мінімальні навички. Редагувати файли за допомогою команди nano, вміти виходити з програми за допомогою гарячих клавіш Ctrl+X, не забувши при цьому зберегти зміни. Тобто треба мати хоч якийсь рівень.
Висновок
Вибір оболонки за замовчуванням робимо через таку от команду: chsh -s $(which fish). Само собою замість fish можна поставити те, що Вам потрібно (bash, zsh). Система запросить пароль, після введення пароля чекаємо кілька секунд і перезапускаємо термінал. Він запуститься вже з новою оболонкою.
Висновок: я для себе зробив такий: Яка б не була встановлена оболонка її все рівно доведеться освоювати. Поступово набираючись досвіду у використанні командного рядка можна паралельно освоювати і оболонки. І кілька одночасно. Забиваєте в термінал zsh і оболонка запущена. Fish - працюєте під Рибою. ;)
Хочу написати про дистрибутив Kubuntu, який зараз встановлений на моєму ноутбуці. Кубунту це, відгалуження від дистрибутиву Ubuntu з тією різницею, що в якості графічного середовища в Kubuntu використовується KDE в той час, як в Убунту GNOME. В свій час Убунту просувала Unity, але потім відмовилася на користь Гнома.
Я був і лишаюся прихильником чистого Убунту, так як його після встановлення майже не потрібно настроювати. Локалізація налаштовується легко, шрифти відображаються коректно. Все ідеально, причому ідеально вже давно. Років з десять я експериментував з KDE, але ця оболонка тоді була не на рівні. Вона була заважкою для мого малопотужного ноутбука, шрифти були якісь невиразні, часто замість літер “і” і “Ї” відображалися якісь прямокутники. Тобто не було, я так розумію, повної підтримки Юнікоду.
І ось, місяць тому, я встановив Kubuntu. Все наладилося! Система працює швидко і без перенавантаження. З шрифтами теж все коректно. Не оболонка а пісня!
Єдине, що з локалізацією довелося повозитися. Ну як повозитися? На рівні корисувача. Ні про які танці з бубном не йдеться. Взяти, приміром,LibreOffice, в якому я друкую ці рядки. Система вже була практично українізована, а от LibreOffice вперто був англійським. Що я зробив. В Кубунту встановлений гарний файловий менеджер Muon Discover, я з нього встановив локалізації, які знайшов. Але українізувалося не повністю. Можливо я щось пропустив. Тоді я з Muon Discover встановив більш звичний Synaptic і вже з нього встановив локалізації, які знайшов. Потім відкрив LibreOffice, в налаштуваннях зайшов в “Параметри” і українська мова вже була доступна. Synaptic звичніший, але то справа смаку.
Ще я додав програму файловий менеджер Nautilus. В ньому не було такої вже нагальної потреби, але через нього можна легко шукати приховані файли. В Кубунту ж з коробки стоїть файловий менеджер Dolphin. Dolphin гарно виконує свої завдання.
Kubuntu за зовнішнім виглядом схожа на Windows і тому хто схоче перейти на Linux з системи від Майкрософт це буде один з найкращих варіантів. Це буде перехід з найпопулярнішої системи на найпопулярнішу, бо Кубунту це, по суті, Убунту. Ubuntu ж це найпопулярніший дистрибутив Лінукса. Можна сказати “за замовчуванням”.
Тема сьогоднішнього посту мультифлешка. Як створити мультифлешку, тобто мультизавантажувальну флешку. Вкрай потрібна річ тому, хто хоч іноді встановлює, або перевстановлює операційну систему на комп’ютері чи ноутбуці.
Мультизавантажувальна флешка створюється за допомогою програми Ventoy, яку можна завантажити з сайту ventoy.net. Є варіанти, як для Linux, так і для Windows. Опишу процес встановлення з Ubuntu.
Встановлювати будемо з консолі (термінала).
Розпаковуємо вміст завантаженого архіву, приміром, в директорію ventoy, яку помістимо на Робочий стіл, себто Стільницю. Можна розпаковувати куди завгодно, але для простоти я помістив все це добро на Стільницю.
В тих файлах буде файл з назвою README. Там підказка. На англійській мові, але нічого. Це на крайній випадок.
Вставляємо флешку, яку ми будемо робити мультизавантажувальною і продовжуємо. Найперше нам треба дізнатися як її бачить комп’ютер. Відкриваємо консоль і забиваємо в неї sudo fdisk -l. Вводимо пароль, якщо це необхідно, і бачимо список різноманітних дисків. З цього списку намагаємося вгадати який же диск є нашою флешкою. Щоб вгадувати було легше хай на комп’ютері буде лише одна флешка. Та, з якою ми будемо працювати. В моєму випадку флешка називається sdb, розміщується за адресою /dev/sdb. До речі, в README наводиться, як приклад, флешка з назвою sdb, так, що моя ситуація типова.
Далі переходимо в директорію з усіма тими файлами. За допомогою консолі. В моєму випадку переходимо спочатку на Стільницю, а потім в директорію ventoy. Набираємо cd Стільниця (Enter) і ми на Стільниці. Потім набираємо cd ventoy (Enter) і ми в потрібному нам каталозі. Консоль не закриваємо! (директорія, каталог, папка — то все одне; консоль, термінал — то теж синоніми)
Далі забиваємо в термінал sudo sh Ventoy2Disk.sh -I /dev/sdb (якщо у Вас назва флешки відрізняється від моєї скорегуйте назву)
Система двічі запитає підтвердження дії. Обидва рази підтверджуємо літерою “Y” і чекаємо на результат.
Ну і все. Мультифлешка готова до використання. Тепер на неї можна перетягувати iso образи дистрибутивів. Всі ці дистрибутиви будуть доступні для встановлення. По суті нічого складного. Кілька дій “копіювати-вставити” і кількість операційних систем в Вашій кишені обмежена тільки об’ємом пам’яті, який є на мультифлешці.
Як я вже писав, Ventoy мультиплатформовий. Для Windows, я думаю, встановлення буда ще простішим.
